Ukrainian Primary Care Cardiovascular Association

WebMedFamily.Org

Электронный научно-популярный журнал про семейную медицину


Дані досліджень представлені AASLD...

Магнітно-резонансна холангіопанкреатографія (MRCP) традиційно є основним методом, що використовується для встановлення діагнозу первинного склерозирующего холангіту (ПСХ); проте дані, що визначають його прогностичну корисність, обмежені.
Науковці оцінили зв'язок між тяжкістю біліарної хвороби і прогресуванням захворювання, що визначено за допомогою MRCP, у 234 пацієнтів з ПСХ. Проведено консенсусне зчитування даних MRCP двома радіологами для характеристики 18 гепатобіліарних ознак, включаючи наявність і тяжкість структурних змін, дилатації жовчних проток, інтрадуктальних каменів, дисфункції печінки, портальної гіпертензії, і перигепатичних лімфатичних вузлів. Зв'язкок між цими ознаками і пов'язаними з ПСХ клінічними подіями визначався з використанням регресії Кокса, і оцінки ризику за даними MRCP.
Протягом середнього періоду спостереження 23 місяці у 20% пацієнтів розвинулася клінічна подія, пов'язана з ПСХ (висхідний холангіт, жовтяниця, холангіокарцинома, асцит, енцефалопатія, кровотеча з варикозно розширених вен або сепсис). При багатофакторному аналізіклінічні події були пов'язані з вихідною печінковою дисморфологією, ознаками портальної гіпертензії і перипечінковими лімфатичними вузлами. На основі модельних коефіцієнтів була отримана оцінка ризику за допомогою MRCP з 1 точкою для кожної з цих трьох змінних, яка точно передбачила подальші клінічні події.
Під час спостереження ризик для клінічних подій збільшувався відповідно до базових показників MRCP: немає ознак- 6%; одна ознака -14%; дві - 30%; і три - 56%.
Дослідники заявили, що прогностична корисність показника ризику, що оцінений за допомогою данних MRCP у пацієнтів із захворюванням, пов'язаним з ПСХ, вимагає подальшої перевірки.
Обетихолєва кислота
Вчені прагнули перевірити безпеку і ефективність обетіхолевої кислоти (OCA), потужного агоніста фарнезоідного рецептора X, для ПСХ. Вони провели рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження, протягом 24 тижнів, в якому пацієнти з ПСХ отримували одне з трьох методів лікування: плацебо, OCA 1,5 мг або OCA 5 мг, один раз в день протягом 12 тижнів, після цього періоду пацієнтам, які переносять OCA, титровали дозу препарату відповідно від 1,5 мг до 3 мг або від 5 мг до 10 мг.
Первинна кінцева точка, значне зниження рівня лужної фосфатази в сироватці крові, була досягнута на 24 тижні у пацієнтів, які отримували OCA (плацебо: -27; OCA 1,5-3 мг: -105, OCA 5-10 мг: -110). Рівень фактора росту фібробластів підвищувався за допомогою OCA, що підтверджує активацію фарнезоідного X-рецептора.
Частота побічних ефектів була однаковою середгруп пацієнтів, отримували лікування, за винятком свербежу, який збільшувався при збільшенні дози ОСА.
Нова стратегія для боротьби зі свербіжем
Часткова зовнішня біліарна диверсія, процедура, яка перериває ентерогепатичну циркуляцію жовчних кислот, є хірургічним варіантом для зняття симтому свербіння у дітей з холестазом. Науковцями було висловлено припущення, що фармакологічне інгібірування ентерогепатичної циркуляції може полегшити симптоми холестазу і запропонувати альтернативу хірургічному втручанню.
Були проаналізовані два клінічні випробування мараліксібата (LUM001; SHP625).
Дослідники] випробували гіпотезу про те, що мараліксібат зменшує свербіж у пацієнтів з синдромом Алагілла. Пацієнтам було випадково призначено отримання або один раз в день плацебо, або мараліксібат (70, 140 або 280 мкг / кг / день) протягом 13 тижнів.
Симтом свербіжу оцінювали з використанням нової педіатричної версії ItchRO та клінічної шкали, обидва методи оцінюють тяжкість зареєстрованого симптому в масштабі 0-4 (від легкого до важкого).
Первинний результат зміни зареєстрованого свербіння від базової лінії до 13 тижня варіювався від -0,58 в групі плацебо до -1,47 в групі, що отримувала 70 мкг / кг, -1,49 в групі з 140 мкг / кг і -0, 62 в групі 280 мкг / кг препарату відповідно. Відсоток пацієнтів зі зменшенням ступеня свербіння від базової лінії до 13 тижня був вище серед тих, хто отримував мараліксібат, ніж у тих, хто отримував плацебо для обох шкал (ItchRO: 65% проти 25%, клінічна шкала: 76% проти 25%, відповідно). Поліпшення трьох або більше класів відбулося у шести з 11 одержувачів препарату і ні у одного з 9 одержувачів плацебо. Рівень жовчної кислоти змінився мінімально, мабуть, через компенсаторне збільшення С4, що підтримує біологічну активність мараліксібата.
Несприятливі події були подібними між одержувачами мараліксібата і плацебо. Хоча попередній первинний аналіз свербіння не був статистично значущим, дані свідчать про те, що мараліксібат безпечний і може зменшити свербіж у пацієнтів з холестазом.
В аналогічному дослідженні Дослідники повідомили про 48-тижневі дані багатофакторного дослідження малаксібата у дітей з прогресуючим сімейним внутрішньопечінковим холестазом (СВПХ). Дози Препарату титрували від 14 до 280 мкг / кг / день протягом 13 тижнів (в залежності від переносимості) і підтримували протягом 60 тижнів.
Загальні тенденції ключових показників ефективності показали клінічно значуще поліпшення від базового рівня до 48-го тижня у групі мараліксібату: рівні жовчної кислоти були знижені, зменшився свербіж, аланін-амінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза та / або рівні білірубіну нормовалізовані в учасників з підвищенням на початку дослідження. Побічні реакції були звичайними і привели до припинення прийому препарату у одного учасника.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webmedfamily.org